Компроміс заради можливості: Іван Крипʼякевич і перша радянська окупація Галичини (1939–1941)

Анотація

DOI https://doi.org/10.33402/zuz.2024-20-74-95

Досліджено діяльність українського історика Івана Крип’якевича під час першої радянської окупації Галичини у 1939–1941 рр. Основну увагу зосереджено на громадській ролі вченого. Українізація науки та освіти у Львові, починаючи з вересня 1939 р., була підпорядкована цілям радянізації. Процес включав репресії щодо частини інтелігенції та водночас відкривав нові можливості для тих, хто зміг знайти компроміс. За цих умов І. Крип’якевич не лише вижив, а й намагався сприяти розвиткові української історичної науки, очоливши кафедру історії України у Державному університеті та Львівському відділі Інституту історії України Академії наук УРСР.

Проаналізовано механізми, за допомогою яких влада впливала на представників інтелігенції, використовуючи їх для легітимізації нової радянської реальності. Представлено обставини, за яких історик, на відміну від багатьох інших своїх колег, не лише уникнув репресій, а й досяг значних кар’єрних успіхів, неможливих у часі перебування Львова у складі Другої Речі Посполитої. Це пояснено його обережним підходом до нової влади, зокрема відсутністю прямого протистояння та готовністю співпрацювати в межах дозволеного. Підсумовано, що діяльність І. Крип’якевича у вересні 1939 – червні 1941 рр. диктувалася не лише стратегією виживання, а й свідомим вибором на користь розвитку Львова як центру української науки в нових умовах та реалізацією особистих цілей. Співпраця з владою відкривала можливості для наукової карʼєри, проте вимагала певних поступок, зокрема активної участі у громадському житті, що слугувало важливим інструментом для легітимізації нового режиму. Своєю чергою, влада використовувала авторитет таких постатей, як І. Крип’якевич, для створення ілюзії підтримки серед інтелігенції та народу. Стаття заповнює певну лакуну в дослідженні діяльності І. Крип’якевича як науковця і громадського діяча. Вивчення та висвітлення громадської активності наукової інтелігенції у цей період дозволяє глибше зрозуміти механізми взаємовпливів та стосунків у форматі науковець – влада, а також простежити вироблення стратегій виживання в нових політичних умовах.