Арешти греко-католицького духовенства в Австро-Угорщині на початку Першої світової війни (1914–1915 рр.)

Анотація

DOI: https://doi.org/10.33402/zuz.2024-20-47-61

Проаналізовано механізм арештів, здійснюваних Австро-Угорщиною щодо священників Галицької митрополії ГКЦ, підозрюваних у русофільстві на початку Першої світової війни. Розглянуто умови затримання та висунення обвинувачень. Встановлено основні маршрути етапування арештантів із Королівства Галичини та Лодомерії і Герцогства Буковини до місць ув’язнення через Цислейтанію та Транслейтанію. Показано реакцію вищої ієрархії ГКЦ на ці події та акцентовано вплив національної ідентичності на їхню інтенсивність.

Зазначено, що на початку Першої світової війни греко-католицьке духовенство було поділене на українофільську та русофільську течії. У 1914–1915 роках уряд Австро-Угорщини, ведучи війну проти Російської імперії, здійснив хвилю арештів «неблагонадійних» громадян, підозрюваних у проросійських поглядах. Через недосконалість механізму затримання цей процес переріс у масові репресії, що стало трагедією для українського суспільства.

Арешти священників здійснювалися на місцях поліційними та військовими структурами на основі підготовлених списків; приводом часто ставали доноси. Затриманих спершу відправляли до повітових центрів, після фільтрації у великих в’язницях — етапували залізницею до місць ув’язнення в Цислейтанії.

Підкреслено, що духовенство ГКЦ стало жертвою геополітичних обставин, зокрема через те, що українська національна ідентичність ще не охоплювала все населення Східної Галичини та Північної Буковини. Австро-угорський уряд арештовував як русофілів, так і українофілів.

Зроблено висновок, що такими діями імперія підірвала як діяльність русофілів, так і лояльність свідомих українців, що стало однією з причин стагнації та подальшого розпаду Австро-Угорщини.