АГРАРНЕ ПИТАННЯ ЯК ПОЛІТИЧНА ДОМІНАНТА МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ

Анотація

DOI https://doi.org/10.33402/zuz.2025-21-181-189

Комплексно проаналізовано аграрну політику Другої Речі Посполитої на західноукраїнських землях у міжвоєнний період (1919–1939) в контексті реалізації польської колонізаційної стратегії. Досліджено, як формально задекларовані цілі земельної реформи – ліквідація великої земельної власності, створення самостійних фермерських господарств, зменшення аграрного перенаселення – польська влада використала для досягнення політичних і національних цілей. Особливу увагу приділено аналізу законодавчих актів 1919, 1920 та 1925 рр., які регламентували перебіг реформ, а також їх реальному втіленню на територіях, де переважало українське населення. Доведено, що основним інструментом колоніальної політики стала система військово-цивільного осадництва, яка передбачала надання привілейованих умов польським ветеранам і добровольцям на сході держави. Зазначено, що осадники отримували землю безкоштовно, користувалися фінансовими пільгами, а також їх активно залучали до адміністративного управління на місцях, що підривало позиції корінного українсько го селянства. Стверджено, що створення таких поселень виконувало не лише економічну, а й чітко окреслену геополітичну функцію – слугувало інструментом закріплення польського етнічного і політичного контролю на українських територіях. Розглянуто і правові механізми дискримінації: законодавче встановлення нерівних норм землеволодіння для різних регіонів, обмеження прав українців на придбання землі, переважно добровільна парцеляція, сприятлива для великих землевласників, а також роль Державного сільськогосподарського банку, який кредитував переважно заможні польські господарства. Також проаналізовано вплив спекулятивного зростання цін на землю, що унеможливлювало її придбання мало- і безземельними українськими селянами. Аграрну політику Другої Речі Посполитої розглянуто як цілісний комплекс заходів, спрямованих на колонізацію західноукраїнських земель під виглядом соціально-економічної реформи. Зазначено, що вона не вирішила аграрного питання, а навпаки – по глибила соціальну й національну напругу в регіоні. Виснувано, що одержані результати сприяють глибшому розумінню специфіки національної політики міжвоєнної Польщі, соціальної структури західноукраїнського села, а також причин зростання протестного потенціалу серед українського селянства в міжвоєнний період.