ПІСЛЯ МАЙДАНУ Й ОКУПАЦІЇ КРИМУ: УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКІ ВІДНОСИНИ ПОЧАТКУ 2014 РОКУ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

Анотація

DOI https://doi.org/10.33402/zuz.2025-21-258-280

Проаналізовано образ українсько-білоруських відносин у лютому–квітні 2014 р. (на тлі подій в Україні після перемоги Революції Гідності й окупації Росією українсько го півострова Крим і частини Сходу України) в інформаційному просторі Української держави. Констатовано, що сюжети щодо українсько-білоруських відносин упродовж лютого–квітня 2014 р. (і навіть ще з кінця 2013 р.) в інформаційному просторі переважно циркулювали довкола таких основних напрямів: перспективи євроінтеграційного курсу України як альтернативи вступу до Митного союзу Євразійського економічного сою зу (членом якого була, зокрема, Республіка Білорусь); оцінки білоруською стороною на чолі з Президентом А. Лукашенком подій Революції гідності та подальшого становлення нової української влади, яка очолила Україну після перемоги Майдану; сприйняття в Мінську російської окупації Криму й окреслення його юридичного статусу після берез ня 2014 р.; білоруські підходи до російської агресії проти України на Сході України з подальшим початком там АТО. Відзначено, що в Україні зауважували, що на кожному з цих етапів позиція офіційного Мінська відзначалася значним лавіруванням між прагненням надалі підтримувати з Україною навіть у постмайданних умовах дипломатичні відносини і радше все ж перебуванням у дискурсі російських наративів, що, зокрема, виявилося в неголосуванні білоруської делегації на рівні Генеральної Асамблеї 27 березня 2014 р. за Резолюцію про територіальну цілісність України № 68/262. Зазначено, що за таких обставин навіть теоретичну ймовірність створити на базі Мінська майданчик для про ведення мирних переговорів у контексті війни на Донбасі не всі в Україні сприймали позитивно, вважаючи, що в такому випадку Росія отримає не нейтральне, а сприятливе та прихильне для себе поле, на якому їй буде легше нав’язувати ультиматуми щодо, наприклад, федералізації України чи тамтешнього статусу російської мови, цілком нівелюючи наявну підтримку української сторони з боку західноєвропейських та американських партнерів.